Козацтво України XIV-XVIII століть

На багатих і родючих землях сучасної України — від напівлегендарної давнини до таємничих культур селян-хліборобів — процвітали різні цивілізації, наступники яких, починаючи з I тисячоліття нашої ери, будуть відомі як «слов'яни»

Слово «Україна» означало його землю, його батьківщину. Схожим словом є німецьке слово Inland, яке означає внутрішня частина, його власна земля.

У перекладі з санскриту звук «укр» означає «світло», а частина «ра» — «сонце». У свою чергу, «інь» — це тонка духовна енергія. Тому для нащадків землеробської цивілізації Україна — це край сонця та духовних енергій.

Козацький феномен

Це явище є частиною континууму набагато давніших контактів між східними слов'янами та різними кочовими народами степів. Воно також продовжує усталені традиції автономних, мілітаризованих територіальних громад, що використовувалися в цих регіонах для захисту прикордонних територій. Наприклад, у XI та XII століттях великі князі київські створили буферну зону на краю степів, яку охороняли союзні тюркомовні кочівники, Чорні Капелюхи.

Назва «козак» (від турецького терміна «казак», засвідченого ще в XIII та XIV століттях) приблизно означає «втікач, дисидент». Під час руйнівного монгольського вторгнення в середині XIII століття політичний центр великих князів київських перемістився до Львова, тоді як значні групи київських воїнів рушили на південь, щоб створити своєрідну прикордонну буферну зону та краще захистити Київ. Цей тип озброєних вільних людей — зазвичай бійців, найманців або розбійників — їхні вороги називали загальним терміном «козаки».

Унікальністю козацтва

Унікальністю козацтва була його організація, яка спочатку базувалася на суворій рівності між його членами. Усіх лідерів (український отаман) та сановників (суддя, секретарі, різні урядовці) обирали періодично та могли бути відкликані будь-коли загальними зборами, де кожен козак мав право голосу. Ресурси були спільними.

Формування українського козацтва в литовську епоху

У XIV столітті більша частина українських територій опинилася під протекторатом Великого князівства Литовського, що вберегло її від спустошень, завданих Золотою Ордою, яка осіла в Криму та в широких степах півдня України — землях незаселених, але контрольованих козацькими угрупованнями. Українські козаки оселялися на берегах Дніпра та утверджувалися як супротивники татар і турків-османів (оскільки кримські татари з 1475 року були васалами Османської імперії).

Українська шляхта брала участь в організації козацьких громад, іноді за підтримки литовської влади, якій було важко контролювати південні окраїни свого великого князівства.

Ці зв'язки між військовим станом, що лише формувався, та традиційною аристократією є дуже характерними саме для козаків України і відрізняють їх від козаків Дону чи Уралу.

Князь Дмитро

Князь Дмитро «Байда» Вичневецький заснував форт на острові в Дніпрі, який згодом став відомою Січчю, колискою запорізьких козаків (що селилися «за» (за) «порогами» (порогами) річки). Їхня слава призвела до того, що цю назву пізніше почали застосовувати до інших козаків України, тож усі вони зрештою називали себе «запорозькими».

Козаки України за часів Польської імперії

У 1569 році, під час укладення унії між Литвою та Польщею, українські території були передані польській Короні.

Поляки намагалися залучити частину козаків до регулярної служби, створюючи військові підрозділи, які служили королю в обмін на платню, різноманітні привілеї та надання широкої автономії. Проте на Січі та в прилеглих степах десятки тисяч козаків без офіційного статусу все ще вели майже незалежне існування.

В умовах соціальної, національної та релігійної напруженості (через католицький прозелітизм поляків) козаки більш-менш свідомо ставали захисниками православного українського населення проти іноземного панування.

Наприкінці XVI та на початку XVII століття вони ініціювали або підтримували різноманітні повстання, до яких приєднувалися інші верстви українського населення, що вбачали в козаках захисників своїх інтересів або ж самі прагнули «козацьких вольностей». Внаслідок цих системних заколотів автономія козаків була суттєво обмежена польською владою.

Проте напруженість в Україні продовжувала зростати, що призвело до масштабного вибуху в 1648 році.

1648 - 1-ère Guerre pour l'Indépendance d'Ukraine

L’Hetman (Chef suprême des Cosaques d'Ukraine) Bohdan Khmelnytskyi, leva l'étendard de la révolte contre l’omnipotente noblesse polonaise, avec le concours des Tatars de Crimée. Soutenu largement par les paysans ukrainiens, l'armée des Cosaques renforcée par la cavalerie tatare écrasa les forces polonaises.

У 1649 році польський король Ян Казимир був змушений підписати договір про автономію трьох воєводств Центральної України, що стало актом народження справжньої автономної держави Україна, керованої козацьким станом та його гетьманом. Були закладені перші камені незалежної української держави під назвою «Гетьманщина».

Проте цей договір не відновив мир: він нічого не пропонував повсталим селянам, які відмовлялися повертатися до кріпацтва, і Хмельницький, зневірившись у можливості досягти задовільного компромісу з поляками, почав шукати інших партнерів.

До Швеції було направлено посольство, з якою українська аристократія підтримувала сімейні династичні зв'язки, що сягали ще часів Київської Русі. Але гетьманське посольство було зупинено в Московії, необхідній зупинці на шляху до Балтики. На той час Україн

Угода про військовий протекторат

Скориставшись тим, що посольство було затримане в Московії, цар, який уважно спостерігав за подіями в Україні, поспішив запропонувати Богдану Хмельницькому військовий протекторат.

Не отримавши відповіді від шведів і не знаючи, що його посольство не дісталося Швеції, Богдан Хмельницький підписав угоду про військовий протекторат із московським царем за умови збереження незалежності та цілісності українських земель. Проте московський цар мав інші плани.

Починаючи з 1654 року, московські війська демонструють українським козакам свій намір залишитися і під виглядом протекторату починають нав'язувати Хмельницькому московську модель управління землями.

Хмельницький, усвідомивши безвихідь, у яку він втягнув Україну, помирає від серцевого нападу в 1657 році.

Гетьман Іван Мазепа

Це початок періоду інтенсивного опору спробам Московії підкорити «козацькі вольності». Кульмінацією цього протистояння стала спроба московського царя підпорядкувати православну церкву України Московському патріархату.

Саме Іван Мазепа, легендарна постать поем Вольтера та Байрона, очолив українських козаків у прагненні вийти з-під московського ярма у 1708–1709 роках.

Україна завжди прагнула бути вільною; але, будучи оточеною Московією, державами Великого Сеньйора та Польщею, вона мусила шукати захисника в одній з цих трьох держав. Спочатку вона поставила себе під захист Польщі, яка

ВОЛЬТЕР «ІСТОРІЯ КАРЛА XII, КОРОЛЯ ШВЕЦІЇ»

Київська Русь

Будучи гетьманом понад двадцять років, Іван Мазепа діяв як справжній глава держави Україна: він видавав закони з найрізноманітніших питань, сприяв справжньому відродженню української культури, підтримуючи митців, університети та вищі школи, а також здійснив вражаючу реставрацію давніх православних соборів. Масштаб його діяльності був настільки значним, що історики називають цей період «мазепинським відродженням».

Під час Великої Північної війни в Польщі Мазепа прагнув приєднати до українського Гетьманату території Правобережної України, які залишалися під польською юрисдикцією. У 1708 році він вирішує перейти на бік короля Швеції Карла XII. У своїй прокламації він згадує про «марний, нещасний і безперспективний протекторат московитів», «ярмо московської тиранії» та називає московитів «одвічними ворогами».

Конституції Пилипа Орлика

Московська реакція поклала край його спробі. Батурин, столиця Мазепи, був зруйнований, а його населення винищене. Коли козаки Січі виступили на боці Мазепи і надали йому підкріплення у 8000 чоловік, цар Петро I послав армію, щоб знищити «це прокляте місце, яке було коренем зла» для московитів. Січ була взята у травні 1709 року.

У червні 1709 року під Полтавою московити здобули перемогу над шведами. Карл XII із залишками своєї армії та гетьман Мазепа зі своїми козаками знайшли притулок на османській території (у нинішній Республіці Молдова). Невдовзі після цього Мазепа помер.

Мазепа вважається головним героєм боротьби за «традиційні вольності». Проте його авторитарні методи також спонукали козаків обмежити повноваження нового гетьмана суворими правилами, одночасно підтверджуючи свої колективні права на українську територію та інші дорогі їм засадничі принципи.

Якої держави шукали козаки?

Текст «Завітів і Конституцій» (короткий виклад)

Монополія православного християнства в Україні.
Визначення кордонів України міжнародними договорами.
Союз із Кримським ханатом.
Повернення Січі її територій за допомогою Гетьманщини та Швеції.
Повернення Січі її міста-госпіталю Трахтемирова.
Контроль над владою гетьмана через регулярні Генеральні збори.
Суд над старшиною здійснюється Військовим трибуналом (а не гетьманом).
Заборона гетьману використовувати особистих слуг для державних справ.
Розділення бюджетів: розмежування приватних ресурсів гетьмана та військової скарбниці.
Захист населення від зловживань з боку старшини.
Захист козацьких вдів та сиріт.
Податкова ревізія: реорганізація землеволодіння та податків після визволення країни.
Муніципальна автономія: гарантування міських привілеїв (Магдебурзького права).
Боротьба зі зловживаннями під час реквізицій та оплати офіційних поїздок.
Скасування податків, призначених для найму особистих найманців гетьмана.
Звільнення від податків дрібної торгівлі, ярмарків та сімейного ремесла.

Підсумок історичного нарису

Відтоді історія України була нічим іншим, як постійною боротьбою за відновлення своїх свобод, свого права жити на власних історичних землях, права на власну державу та на свій специфічний соціальний устрій, чиє коріння сягає сивої давнини. Ця традиційна система, ці звичаї та непорушні закони залишаються основою сучасного українського суспільства. Саме ця легендарна сила досі надихає українську армію, консолідує суспільство та робить Україну непереможною у її боротьбі.