Підсумки переговорів в Абу-Дабі

11 листопада 2026 року завершився дводенний раунд тристоронніх переговорів за участю делегацій США, Росії, України, Європейського Союзу, Європейської Ради, Європейської комісії, Італії, Німеччини, Франції, Великої Британії та НАТО. Якщо перший день тривав близько чотирьох годин, то другий обмежився менш ніж двогодинним діалогом. Жодного спільного брифінгу чи виходу до преси за участю всіх сторін не відбулося. Російська делегація окремо організувала власний преспідхід, тоді як американські та українські представники озвучили свої позиції порізно або через різні медіаджерела.

Поділитися

Одразу варто звернути увагу на показову деталь: спецпредставники Дональда Трампа проклали свій подальший маршрут через Москву до Дубліна — спершу до російського диктатора, а вже потім до Президента України Володимира Зеленського, який 12–13 листопада перебував у Дубліні, де вирішувалося питання бюджетної фінансової допомоги Україні на 2027 рік.

У цьому контексті спецпредставник Джаред Кушнер заявив: «Ми бачимо певні можливості та перспективи. Ми плануємо переглянути те, що обговорювалося в Абу-Дабі, і спробувати досягти більшого прогресу в деяких питаннях, які обговорювались». Звідки взялася така обнадійлива риторика і на чому ґрунтується цей висновок? Відповідь дає аналіз інформаційних повідомлень самого Джареда Кушнера та Стіва Віткофа.

На сторінці Джареда Кушнера в мережі X (Twitter) від 9 листопада, напередодні першої зустрічі в Абу-Дабі, допис починається з анонсу дводенних зустрічей із Росією, Європейським Союзом, НАТО, Німеччиною, Францією, Великою Британією та Італією — заявлялося про тісні консультації й координацію. Проте вже в другому абзаці Кушнер уточнює, що йдеться про зустріч України, Росії та Сполучених Штатів Америки. Отже, ще 9 листопада Кушнер знав, що Росія виступає проти участі європейських представників у переговорах, хоча й намагався поки що утримати це в дипломатичних рамках. У двох наступних абзацах він зазначає, що США разом з Україною та Європейським Союзом працюють над майбутнім і розглядають перспективні проєкти відновлення.

Однак найцікавішим є фінал цього допису — три абзаци, які згодом стали головним інструментом і суттю всього переговорного процесу в Абу-Дабі:

«Важливою частиною цього процесу є заохочення всіх сторін до того, щоб вони почали серйозно думати про те, що буде після війни. Обговорюючи повоєнну безпеку, економічну відбудову та механізми, необхідні для запобігання майбутнім конфліктам, ми сподіваємося змістити фокус з управління війною на побудову основ для міцного миру. Існуючі європейські угоди та інституції безпеки забезпечують важливу основу для цієї роботи. Ми хочемо спиратися на те, що спрацювало, визначити, де існуючі механізми зазнали невдачі та які практичні вдосконалення необхідні, щоб зробити їх ефективнішими в майбутньому. Наші обговорення будуть зосереджені на посиленні консультацій, надійному кризовому зв'язку, більшій військовій прозорості, взаємних заходах для зменшення ризиків ескалації, при цьому повністю поважаючи суверенітет та незалежне прийняття рішень кожною країною. Це надзвичайно складний і заплутаний конфлікт. Ми усвідомлюємо, що попереду нас чекають складні рішення і підходимо до цих обговорень з рішучістю та реалізмом. Наша надія полягає в тому, щоб досягти значного прогресу, встановити практичний шлях уперед та допомогти створити умови для міцного миру».

Між лідерами немає ані довіри, ані взаємної симпатії.

Водночас одразу після завершення переговорного процесу Джаред Кушнер заявляє інше: «Між лідерами немає ані довіри, ані взаємної симпатії. Угода про безпеку України напряму залежить від вирішення територіального питання, а Москва наполягає на прогресі в переговорах ще до того, як стане можливою особиста зустріч Трампа, Зеленського та Путіна». Суперечність очевидна: сторонам пропонують дискутувати про далеке майбутнє, але поточну проблему названо нездоланною, через що зустріч Трампа, Зеленського й Путіна не відбудеться. Фактично Кушнер завчасно зняв її з порядку денного.

Спільна заява США, України та європейських партнерів:

10 листопада, після зустрічі Джареда Кушнера та Стіва Віткофа з радниками з питань безпеки прем'єр-міністра Великої Британії, президента Франції, голови Ради міністрів Італії, канцлера Німеччини, президентів Єврокомісії та Євроради, генерального секретаря НАТО, а також головнокомандувача об'єднаних сил НАТО Алексуса Грінкевича, було оприлюднено спільну заяву США, України та європейських партнерів:

«Учасники наголосили, що будь-які майбутні домовленості повинні поважати суверенітет, територіальну цілісність, незалежне прийняття рішень та забезпечувати надійні гарантії безпеки України».

Що робить Стів Віткоф? Він бере цю офіційну заяву, додає до неї згадані три абзаци зі словами «Важливою частиною цього процесу є заохочення всіх сторін до того, щоб вони почали серйозно думати про те, що буде після війни» і публікує у своїй соцмережі як власний текст. Два бізнесмени, які взялися за дипломатію, без вагань беруть затверджений документ, приєднують до нього змістовно несумісну частину (верхня і нижня частини суперечать одна одній) і тиражують це в медіа.

Другий день переговорів

На другий день переговорів керівник української делегації, голова Служби зовнішньої розвідки Рустем Умєров, на противагу просторим тирадам очільника російської делегації Володимира Мединського, обмежується лаконічною заявою: «Розпочинаємо другий переговорний день. Спочатку тристоронній формат разом зі Сполученими Штатами та Росією. Після цього проведемо окрему зустріч з європейськими партнерами. Працюємо».

Якщо підсумком першого дня стала спільна заява США, України та європейських партнерів, то після другого дня російська делегація вийшла до преси окремо. Свою оцінку від української сторони озвучив голова парламентської фракції Давид Арахамія:

«Я в цьому процесі з 2022 року і можу чесно сказати, що це були одні з найважчих переговорів. Думаю, росіяни приїхали з дуже жорсткими директивами, і пом'якшити розмову було справді важко. Але так як ви побудували (звертаючись до Кушнера і Віткофа. — Ред.) обговорення через картинку післявоєнного майбутнього для обох країн, на мою думку, відкрило діалог. Ми почали працювати продуктивніше.

По-друге, найважливіше — це люди. Ми, безумовно, наполегливо працювали, щоб зупинити війну заради кожної людини в Україні. Але поки війна не закінчилася, завжди є ті, кому найгірше, — люди в полоні. Тому обмін такою великою кількістю людей — велике досягнення. Уже заради цього варто б було провести три-чотири чи п'ять таких раундів, лише щоб звільнити цих людей. Тож сподіваюся, що завтра цифра буде великою».

«Завтра» — це день візиту Кушнера й Віткофа до Путіна. Попри відчуття, що готується один із найбільших обмінів, в Абу-Дабі жодних домовленостей не зафіксували — остаточну цифру мають визначити лише «завтра» в Москві.

Далі Арахамія назвав ще два пункти:

«Друге досягнення. Пів року тому ми думали, що до весни відновити переговори не вдасться, ми були дуже скептичні. Я був скептичний до самого кінця, навіть напередодні. А тепер ми їх відновили. Ба більше, ми працюємо на кінцеву мету. Переговори мають бути не тристоронніми, а багатосторонніми. Бо якщо ми говоримо про післявоєнну безпеку Європи, то європейці мають сісти за стіл. Україна — частина Європи. Європейські країни мають сидіти за столом разом з нами і обговорювати, якою буде безпека Європи. Це друге досягнення, якого ми, думаю, майже досягли.

І третє: є інші питання, які поки ми не можемо розкривати, але в них ми досягли справді великого прогресу. Тож закликаю вас з'їздити до Москви, потім повернутися до нас у Дублін, провести другий раунд і якомога швидше визначити і оголосити дату наступної зустрічі. Бо, на мою думку, у нас добрий темп, щоб знайти рішення ще до Нового року».

Переговорна тактика Кушнера

Варто пояснити переговорну тактику, яку Кушнер і Віткоф застосували щодо української делегації (на росіян вона не подіяла, оскільки там сидів досвідчений демагог Мединський).

У Гарвардській школі переговорів існує прийом під назвою «вихід на балкон», або «мрії про майбутнє». Співрозмовника свідомо відривають від поточної реальності та переводять розмову в площину далекого майбутнього. Людина втрачає зв'язок із реальним станом справ, забуває про власні переговорні директиви й починає фантазувати. Це руйнує фундамент переговорів і переводить їх у світ ілюзій. Звідси й з'являються суперечливі заяви про «продуктивний діалог» і «досягнення», тоді як сухий факт залишається незмінним: рішення щодо обміну ухвалюватиме не Абу-Дабі, а особисто Путін у Москві. Такою є ціна неуважності до переговорних методик.

Після помилки першого дня, коли європейців фактично усунули від столу переговорів (хоча консолідованими діями можна було або поставити Росію в невигідне становище, або забезпечити присутність Європи в залі), у другий день Кушнер із Віткофом нав'язали українській делегації абстрактні візії майбутнього. У результаті українські представники почали обговорювати речі, наслідки яких поки що навіть не усвідомлюють.

Тактика Мединського

Натомість російська сторона в особі Володимира Мединського обрала іншу лінію поведінки: формально позитивна оцінка діалогу поєднувалася з відвертим приниженням європейських партнерів: «Атмосфера на переговорах зі Сполученими Штатами та Україною була доброзичливою. Проте європейці зможуть вступити в переговори лише тоді, коли у них прокинеться совість», — заявив Мединський. Російська делегація повністю ігнорувала європейців, а деталі перемовин відмовилася коментувати до підписання підсумкових угод. Заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков обмежився порожньою черговою фразою про наявність «основи для подальшої роботи».

Тим часом через розмови про «майбутнє» українську делегацію втягнули в обговорення територіального питання — попри пряму заяву Президента України про те, що делегація не мала на це повноважень.

Підсумки двох днів

За підсумками двох днів сторони лише окреслили перелік питань, де в перспективі можливі точки дотику, проте жодного реального рішення не ухвалено:

  • Обмін військовополоненими: навіть цей анонсований «практичний результат» повністю залежить від волі Путіна, яку він мав би озвучити на зустрічі з Віткофом і Кушнером.

  • Енергетичне перемир'я: сторони лише досягли «попереднього взаємного розуміння щодо припинення або обмеження ударів по енергетичних об'єктах з обох боків, щоб уникнути гуманітарної катастрофи взимку». У дипломатичному прочитанні це означає: поговорили, але жодних зобов'язань не взяли — кожен залишився при своєму.

  • Чорноморська безпека: обговорено «механізми безпеки для комерційних суден і зернового коридору», але не саме припинення вогню. Надалі це дасть змогу маніпулювати формулюваннями: мовляв, ішлося лише про технічні механізми, а не про гарантії безпеки.

  • Подальший маршрут: визнавши наявність основи для роботи, спецпосланці Трампа летять до Москви, а звідти до Дубліна — нібито для узгодження деталей із Путіним та Зеленським. Насправді йдеться не про деталі, а про спробу ухвалити бодай якісь рішення, адже зустріч в Абу-Дабі закінчилася з нульовим результатом. Найбільша небезпека в тому, що невідомо, з яким саме таємним посланням від Дональда Трампа Кушнер і Віткоф їдуть до Кремля. Відтак зустріч у Дубліні стає для України критичною точкою, де не можна припуститися жодної помилки.

Прірва, про яку офіційні релізи мовчать

Водночас із ключових питань зберігається повна прірва, про яку офіційні релізи мовчать:

  • Територіальне питання: повний глухий кут. Росія вимагає контролю над усією Донецькою та Луганською областями; Україна категорично відкидає будь-які поступки чи капітуляцію, наголошуючи, що суверенітет не є предметом торгу.

  • Лінія фронту: ідею заморожування по поточній лінії зіткнення поділяють у Вашингтоні, але Москва формально і фактично вимагає більшого, на що Київ не погодиться.

  • Архітектура безпеки та НАТО: Україна наполягає на дієвих гарантіях безпеки, тоді як РФ вимагає нейтралітету, демілітаризації, роззброєння та скорочення української армії до мінімуму. На тлі цих непримиренних позицій нав'язані дискусії про «майбутнє» виглядають виключно як спроба замилити очі.

  • Роль Європи: Кремль свідомо виключив ЄС, Велику Британію, Францію, Німеччину та НАТО з переговорів, щоб у тристоронньому форматі грати проти України вдвох зі США. Київ наполягає на присутності європейців за столом перемовин, і Європа це підтримує.

Кулуарну картину того, навіщо запускалися ці «польоти фантазій», розкривають провідні світові медіа — Reuters, Bloomberg, Financial Times, AFP, The New York Times, Deutsche Welle — із посиланням на власні джерела.

Reuters повідомляє про так звану «приватну гнучкість щодо територій»:

«Публічно і Київ, і Москва стоять на непохитних позиціях. Зеленський відкидає поступки, Путін вимагає весь Донбас і південь. Проте, як повідомляють з переговорного процесу, у приватних розмовах напередодні та під час переговорів обидві сторони в роздумах про майбутнє вперше продемонстрували рівень гнучкості щодо територіального питання».

За даними інсайдерів агентства, це тактичний маневр: жодна зі сторін не хоче виглядати неконструктивною в очах Дональда Трампа, тому за зачиненими дверима допускаються компроміси, які публічно заперечуються. Однак розрив між публічною позицією для власного суспільства та кулуарними поступками несе величезні ризики.

BBC розкриває деталі торгу навколо американських гарантій безпеки на кшталт п'ятої статті Статуту НАТО:

«За даними інсайдерів BBC, ключовий торг розгортається навколо формулювання майбутнього статусу України. Посланці Трампа Кушнер та Віткоф привезли пропозицію, яка передбачає відстрочку або відмову від членства України в НАТО, але натомість США готові надати Києву двосторонні безпекові гарантії, що за своєю силою нагадують п'яту статтю Альянсу — принцип колективної оборони: напад на одного чи на двох означає напад на всіх».

Саме у відповідь на це Росія висунула вимогу повної демілітаризації України.

AFP оприлюднило сенсаційну кулуарну вимогу української делегації: у разі підписання перемир'я без вступу до НАТО Київ вимагає від Заходу гарантованого довгострокового фінансування на утримання 800-тисячної регулярної армії щонайменше протягом 10 років як фактора стримування нової агресії РФ. Утім, у Вашингтоні такі витрати вважають надмірними, а готовність Європи взяти їх на себе залишається під питанням.

Дипломатичне приниження європейців та ультиматум у відповідь

Окремий сюжет — дипломатичне приниження європейців. Euronews пише, що перебування європейських дипломатів в Абу-Дабі нагадувало політичний трилер: Путін цілеспрямовано намагається усунути Європу від вирішення долі континенту, щоб домовлятися напряму з Трампом, а Мединський відверто глузував із європейців, відправляючи їх спілкуватися в лобі готелю з учасниками конференцій.

За інформацією Bloomberg, реакція європейських столиць була жорсткою:

«Європейці, особливо німці, французи і британці, розлючені кулуарними планами Трампа перекроїти безпекову архітектуру Європи за їхніми спинами».

У відповідь вони висунули Вашингтону ультимативну умову: жодне скасування санкцій проти РФ чи визнання нових кордонів не матиме легітимності без підпису Європейського Союзу, так само як і будь-яка модель безпеки в регіоні — без рішення НАТО. Окрім максимальної підтримки України, Європа починає діяти в переговорному процесі дедалі жорсткіше.

Чому ж, попри гучні заяви про «знайдені точки дотику», Кушнер і Віткоф змушені летіти до Москви? Американське видання Axios дає вичерпну відповідь: російська делегація складалася з чиновників середньої ланки, які не мали мандата на ухвалення рішень із жодного питання. Американці зрозуміли, що змушені їхати до Путіна і проговорювати все наново.

Відтак дводенні розмови в Абу-Дабі звелися до заповнення інформаційного ефіру та надання майданчика для демагогії Мединського на адресу українців і європейців. Розуміючи, що трек Донбасу заблокований, посланці Трампа везуть до Кремля нові закриті пропозиції Білого дому, про зміст яких учасників переговорів в Абу-Дабі навіть не поінформували. Ілюзію прогресу влучно підсумував Давид Арахамія словами про те, що переговори «відродилися і ми почали конструктивно думати про майбутнє».

Результат : жодної тристоронньої зустрічі у форматі Зеленський -Трамп - Путін у 2026 році не відбудеться.

Насправді ж Віткоф і Кушнер їдуть до Москви насамперед по дозвіл Путіна на обмін полоненими — чи відбудеться він і якою буде кількість людей, вирішуватиме лише господар Кремля. Життєво важливі питання — безпека Чорного моря, зерновий експорт, припинення ударів по енергетиці та обстрілів житлових кварталів — фактично винесені за дужки.

Усе це вирішуватиметься за зачиненими дверима в Москві, після чого американські посланці повезуть фантазії Путіна до Дубліна на зустріч із Володимиром Зеленським. Проте вже зараз із перебігу подій в Абу-Дабі та обтічної риторики Джареда Кушнера цілком очевидно: жодної тристоронньої зустрічі у форматі Зеленський -Трамп - Путін у 2026 році не відбудеться.

Адаптована текстова версія за матеріалами аналітики Романа Безсмертного

Будьте в курсі подій

Підпишіться на нашу розсилку, щоб отримувати останні новини та оновлення.