Unis pour 
Вісь Київ — Анкара: альянс необхідності та експертності
Нещодавня зустріч Володимира Зеленського та Реджепа Таїпа Ердогана стала поворотною точкою. Замість того, щоб обмежитися запитами на боєприпаси, український президент представив конкретну пропозицію: військовий та технологічний досвід, здобутий кров'ю за останні чотири роки. Обговорення стосувалися не лише оборони, а й енергетичного майбутнього регіону:
- Газова інфраструктура: було згадано спільні проєкти розвитку та можливості спільної експлуатації газових родовищ.
- Дипломатичне посередництво: турецький президент знову запропонував Стамбул як головний майданчик для переговорів. Хоча Москва нібито була відкритою до цього варіанту, відмова Вашингтона — з міркувань безпеки — загальмувала процес, що ілюструє тривалу недовіру між західними союзниками та Кремлем.
Блеф на Донбасі: ультиматум Москви на тлі реальності
На місцях риторика Кремля посилилася, хоча територіальні здобутки росіян практично нульові. У березні 2026 року, згідно з даними американського Інституту вивчення війни (ISW), російська армія тупцювала на місці. Попри це, Москва висунула новий ультиматум: повне виведення українських військ з Донецької області протягом двох місяців, інакше умови миру будуть значно жорсткішими.
Цинізм перемир'я: Відмова Кремля від «великоднього припинення вогню», запропонованого Зеленським, яке речник Пєсков назвав «маневром», демонструє, що Росія прагне не миру, а капітуляції.
Цей спектакль, схоже, адресований не стільки українцям, скільки Дональду Трампу. Пропонуючи американському президенту «швидку перемогу» в Україні, Путін сподівається, що той посилить тиск на Київ, щоб закрити європейське питання і зосередитися на своїй нинішній манії — Ірані.
Іранська безвихідь: трясовина Трампа
Американський президент переживає один із найтемніших періодів свого терміну. Загрузнувши в конфлікті з Іраном, який спровокував стрибок цін на нафту (понад 5 доларів за галон у Каліфорнії), Трамп множить суперечливі заяви.
- Промова розгубленості: після видовищного удару по підземному складу боєприпасів в Ісфахані, Трамп пообіцяв повернути Іран в «кам'яний вік» за два-три тижні. Ця риторика ледь приховує відсутність стратегії виходу.
- Шантаж Ормузькою протокою: поки Тегеран де-факто контролює протоку, Трамп намагається перекласти відповідальність за її розблокування на європейців. Посил чіткий: «Це ваша нафта, йдіть і забирайте її».
НАТО під напругою: Франція під прицілом
Роздратування Трампа своїми союзниками, і зокрема Еммануелем Макроном, досягло точки кипіння. Звинувачуючи Францію у відмові надати свої авіабази для ударів по Ірану, Трамп перейшов на особисті образи на адресу французького президента. Гірше того, він знову погрожує виходом США з НАТО. Хоча офіційний вихід потребує згоди двох третин Сенату (що малоймовірно), Трамп може де-факто паралізувати Альянс, заморозивши фінансову та оперативну участь США.
Яке майбутнє чекає на Європу?
Перед обличчям американської непередбачуваності та шантажу Трампа — який погрожує припинити постачання зброї Україні, якщо Європа не втрутиться в іранський конфлікт — європейські лідери змушені шукати «План Б». У цій шаховій партії Україна є головним козирем Європи. Її військовий досвід — єдиний, що здатний протистояти російській загрозі, якщо американська «парасолька» закриється. Сценарій, за якого Європа звернеться до Китаю для стабілізації світової економіки у разі відходу США, більше не є фантастикою, а результатом, про який Вашингтон може гірко пошкодувати. Політична агонія Трампа, загострена проміжними виборами та масовими внутрішніми протестами, може або спровокувати катастрофічне рішення, або, навпаки, паралізувати його на достатній час, щоб Європа та Україна зміцнили своє нове безпекове партнерство. Артем Куля, «Факти тижня», ICTV