Unis pour 
Джерело:
Бруно Катала, перший секретар Міжнародного кримінального суду та голова орієнтаційної ради Synopia; Александр Малафай, президент Synopia.
https://www.lopinion.fr/international/lepee-de-damocles-dune-paix-sans-justice-en-ukraine
Ключові ідеї:
Чи можна взагалі уявити мир без правосуддя? Оскільки безкарність не є виходом, як саме має здійснюватися правосуддя? Який би інструмент не був обраний, торжество справедливості є необхідним, оскільки масштаби масових злочинів, скоєних в Україні, зачіпають самі основи нашої спільної людяності.
Резюме:
В Україні ця вимога справедливості ґрунтується на подвійному фундаменті. Російська війна насамперед походить від заперечення Кремлем самої ідентичності України як нації; вона спрямована на знищення народу. Перед обличчям звірств, скоєних в Україні, однієї юрисдикції буде недостатньо для виконання цього величезного завдання. Для досягнення мети необхідно розрізняти виконавців та «велику рибу» — тих самих осіб, які віддавали накази та планували вчинення злочинів.
Повний текст:
Час миру прийде. Війна, як і російська зима, не буде вічною. Припинення війни справедливо може здаватися пріоритетом номер один, щоб нарешті припинилися страждання українського народу. Але цей мир, щоб бути тривалим, має відповідати кільком умовам, і перш за все — він повинен віддати справедливість сотням тисяч українських жертв: зґвалтованим жінкам, примусово вивезеним до Росії дітям, закатованим та вбитим чоловікам, і загалом цивільному населенню, яке потерпає від російських бомб і ракет. Для них мир без правосуддя був би незрозумілим і навіть нелюдським, як і для всіх тих у світі, хто вірить і бореться, ризикуючи життям, за те, щоб сила права переважала над правом сили.
Чи можна взагалі уявити мир без правосуддя?
Після двох останніх великих воєн, які спустошили Європу та втягнули решту світу, міжнародне суспільство змінилося, змінилася і мораль. Кати тепер повинні нести відповідальність, адже ми всі навчилися з історії, що людяність — це крихке благо, яке треба затято захищати. Довелося чекати 1945 року і Нюрнберга (а також Токійського трибуналу), щоб нарешті було засуджено особисту кримінальну відповідальність керівників, замовників та організаторів цих масових вбивств, а не лише відповідальність держав. Як зазначається у преамбулі Статуту Міжнародного кримінального суду (МКС), ці злочини у XX столітті досягли «такої тяжкості, що загрожували миру, безпеці та благополуччю всього світу».
В Україні ця вимога правосуддя базується на подвійній основі. Ця російська війна насамперед спричинена запереченням Кремлем самої ідентичності України як нації; вона спрямована на знищення народу. Більше того, вчинені злочини є самим рушієм цієї війни. Володимир Путін не просто веде війну, вчиняючи злочини. Він зробив злочин самим принципом своєї війни.
Звірства.
Перед обличчям звірств, що перевершують уяву і глибоко вражають людську совість, правосуддя відповідає подвійному імперативу. Перший — це встановлення справедливості: ідентифікація та покарання злочинців, визначення жертв для їх визнання та відшкодування завданих збитків. Другий, важливий для майбутніх поколінь, має на меті «стримати руку помсти», за словами американця Джонатана Басса, адже, покладаючи край безкарності, правосуддя сприяє запобіганню новим злочинам.
Вільгельм II наприкінці Великої війни не був засуджений, попри положення Версальського договору. Хіба звірства, вчинені нацистами під час Другої світової війни, не були передвіщені трагедією Герніки, замовленою лідерами, яких міжнародна спільнота не покарала? Ближче до нашого часу — в Сирії російське втручання завершило варварську справу іншого диктатора, Башара Асада, що стало прообразом того, що сьогодні відбувається в Україні.
Зрештою, правосуддя — це місце, де звучить голос жертв. Перед тим як дати свідчення в Нюрнберзі 28 січня 1946 року, Марі-Клод Вайян-Кутюр'є, яка вижила в таборах Освенцим-Біркенау та Равенсбрюк, пройшла повз лаву підсудних, де сиділи нацистські ватажки. Дивлячись на них, вона нібито промовила: «Дивіться на мене уважно, бо через мої очі на вас дивляться тисячі очей, і моїми вустами вас звинувачують тисячі голосів».
Оскільки безкарність не є виходом, як саме має здійснюватися правосуддя?
Відповідальність.
Юридична відповідальність російської держави зараз є предметом судового процесу в Міжнародному суді ООН. Ще 16 березня 2022 року суд виніс рішення про тимчасові заходи, наказавши Російській Федерації негайно припинити військові операції.
Особисту відповідальність головних російських керманичів також необхідно розслідувати. Але судитимуть не лише їх — тирани мусять спиратися на численних виконавців для здійснення масових злочинів. У Руанді саме «звичайні люди» прагнули сумлінно виконувати «роботу», яку їм доручили — вбивати тутсі, своїх сусідів, своїх друзів.
Перед обличчям звірств в Україні однієї юрисдикції буде недостатньо. Для успіху необхідно розрізняти виконавців та «велику рибу» — тих, хто віддавав накази та планував злочини.
Для оцінки кримінальної відповідальності перших необхідно покладатися на глобальну систему міжнародного кримінального правосуддя, і насамперед на українські суди та суди тих країн, чиї громадяни стали жертвами або виконавцями злочинів в Україні.
Для других МКС, який має повноваження судити воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, уже розпочав розслідування. Якщо він матиме достатньо доказів, то зможе видати ордери на арешт російських лідерів, військових та цивільних, намагаючись дійти до самого Володимира Путіна та його найближчого оточення. Оприлюднивши ці переслідування злочинців, «правосуддя Гааги» може відіграти корисну роль і вже сьогодні демотивувати або навіть відлякати певні ланки російського репресивного апарату від служіння злочинному режиму.
Злочин агресії.
Залишається злочин агресії, який у Нюрнберзі називали «злочином проти миру» — тобто застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави. Для ООН агресія є найсерйознішою та найнебезпечнішою формою незаконного застосування сили, оскільки вона потенційно містить у собі загрозу глобальної катастрофи із застосуванням зброї масового знищення. Проте МКС не може судити за цей злочин у даному контексті.
Саме тому президент Зеленський закликає до створення Спеціального трибуналу для суду над відповідальними за цей злочин. Ця ідея просувається. Президентка Європейської комісії 30 листопада заявила: «Росія повинна заплатити за ці жахливі злочини, тому, продовжуючи підтримувати Міжнародний кримінальний суд, ми пропонуємо створити Спеціальний трибунал [...]». Зі свого боку Франція підтвердила бажання поглибити спільну роботу з Україною у боротьбі з безкарністю.
Якщо цей принцип буде прийнято, потрібно буде або розробити договір між державами-добровольцями, або — і це найбільш оперативний варіант — опертися на вже існуючу міжнародну організацію.
Варіант з ООН апріорі виглядає малоймовірним, оскільки Російська Федерація може скористатися своїм правом вето в Раді Безпеки. Більше того, Генеральна Асамблея, яка вже об'єднала більшість держав проти Росії, може вагатися щодо створення такої юрисдикції під егідою ООН, вважаючи це конфліктом між європейцями.
Відповідальність за створення такої юрисдикції має належати Європі, зокрема Раді Європи з її 46 державами-членами. Преамбула її статуту наголошує на відданості «зміцненню миру на основі справедливості [...] що має життєво важливе значення для збереження людського суспільства та цивілізації». У її структурі вже є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Створивши поруч із ним Суд, який судитиме імовірних авторів злочину агресії, Рада Європи надішле чіткий сигнал усім європейським державам.
Для підвищення ефективності такий орган повинен запровадити процедури, адаптовані до цього типу злочинів, як-от слідчу палату або процедуру заочного засудження.
Який би інструмент не був обраний, торжество справедливості є необхідним, оскільки масштаби масових злочинів, скоєних в Україні, зачіпають самі основи нашої спільної людяності. Суд над цими злочинами — це наш шанс відновити умови для примирення, а отже — для спільної долі. Чому ми вагаємося?