Unis pour 
Європа починає діяти рішуче та самостійно, реагуючи як на внутрішні кризові процеси в США, так і на таємні кулуарні маневри.
Чому «трійка», а не «п'ятірка»?
Традиційно в подібних форматах лідерів Західної Європи супроводжували прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск та голова Ради міністрів Італії Джорджа Мелоні. Однак цього разу дипломатичний стіл звузився до лідерів Великої Британії (Кір Стармер), Німеччини (Фрідріх Мерц) та Франції (Еммануель Макрон). На це є вагомі причини:
- Польське питання: Візит Туска став неможливим через гучний гуманітарно-політичний скандал навколо присвоєння одному з підрозділів Сил спеціальних операцій України імені героїв УПА. Ми зупинимося детальніше на цьому серьозному етапі інформаційної війни та сили російської пропаганди в нашому спеціальному випуску. Стежте за нашими публікаціями. Поза увагою преси залишився той факт, що Зеленський цього разу вилітав не з польського Жешува, як зазвичай, а з Кишинева. Ситуацію довелося «згладжувати» на найвищому рівні — під час четвертої офіційної аудієнції Президента України у короля Чарльза ІІІ, який разом із Папою Римським залишається головним моральним авторитетом Європи у вирішенні подібних статусних та ідеологічних суперечок.
- Італійське питання: Відсутність Мелоні зумовлена змістовними розбіжностями. Італія послідовно виступає проти введення будь-якого іноземного контингенту на територію України, пропонуючи натомість виключно механізм 5-ї статті НАТО. Водночас «трійка» розглядає варіант розгортання багатонаціональних сил як реальний інструмент безпеки.
Шість «залізобетонних» умов миру
Головним результатом зустрічі на Даунінг-стріт стало формулювання консолідованої європейської позиції щодо завершення війни. Хоча медіа частіше пишуть про «п'ять пунктів», насправді їх шість — враховуючи домовленості щодо ППО, озвучені на Sky News:
- Негайне припинення вогню. Повернення до початкової переговорної позиції, що ламає кулуарні плани Дональда Трампа.
- Лінія фронту — лише як тимчасова відправна точка. Жодного юридичного визнання чи статусу для тимчасово окупованих територій. Суверенітет над усіма міжнародно визнаними кордонами України є недоторканним.
- Юридичні гарантії безпеки. Йдеться про готовність введення на територію України багатонаціональних сил на чолі з англо-французькою коаліцією.
- Іммобілізація російських активів. Російські фінанси в Європі залишаться заблокованими до повного припинення агресії та виплати репарацій.
- Пріоритет європейських інтересів. Жодних сепаратних угод між США та Росією за спиною Європи.
- Закриття дефіциту ПРО та ППО. Спільне розгортання виробництва ракет-перехоплювачів (зокрема для комплексів Patriot) та далекобійних систем глибокого удару.
Ослаблені лідери проти загнаного у кут Путіна
Парадокс нинішнього моменту полягає в тому, що майже всі учасники саміту мають серйозні внутрішньополітичні проблеми:
- Кір Стармер ослаблений внутрішньою ситуацією у Британії;
- Еммануель Макрон перебуває у статусі «кульгавої качки» напередодні майбутніх виборів;
- Фрідріх Мерц б'є німецькі рекорди за низькою підтримкою канцлера, хоча його прямолінійні дії щодо захисту безпеки Європи викликають повагу.
Проте на боці України — технологічна перевага Збройних Сил на полі бою, нещодавні успішні звільнення територій та новаторське використання дронів. Це кардинально підняло авторитет ЗСУ та дало Зеленському сильні козирі, роблячи його чи не найсильнішою фігурою у цій системі координат — адже Путін перебуває у глибокій ізоляції, а Трамп загнаний у глухий кут кризою навколо Ірану та взаємозалежністю з Пекіном.
Що далі?
Європа більше не збирається бути стороннім спостерігачем. Поки Вашингтон сфокусований на Близькому Сході, лідери коаліції рішучих беруть на себе оборонно-безпекові функції на континенті. Наступна мета — узгодження єдиної позиції перед великими міжнародними самітами: зустріччю шести країн в Евіані (Франція) та самітом НАТО в Анкарі.
Головний висновок для міжнародної спільноти, виходячи з досвіду намагань челночної дипломатії через американських посередників є очевидним: жодних закритих каналів з Москвою. Будь-яка таємна дипломатія з Кремлем веде до маніпуляцій. Перемагати Росію можна лише відкрито, спираючись на силу зброї та монолітну підтримку європейських союзників.