Unis pour 
-Давай предметно поговоримо про фронт, тому що за моїм враженням не у всіх людей є глибоке розуміння того, що зараз відбувається на полі бою ? Де росіяни наступають, як вони наступають і як ми їм відповідаємо?
У нас є на сьогодні 13 оперативних напрямків. А-а це від півночі до Херсонщини. На трьох з них це напрямки головного удару. Ті, де росіяни концентрують свої сили, засоби для досягнення оперативної мети, яка переходить в стратегічну задачу.
Глобальна стратегічна задача росіян з 22-го року незмінна. Окупація України або її взяття під контроль політичним чи іншим шляхом, перетворення на свого сателіта, васала. По-різному можна це сприймати. А це такий план максимум. Проміжний план — це захоплення східних частин України, Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська області плюс Автономна Республіка Крим, яка тимчасово окупована та анексована з 14-го року в адміністративних межах. Далі зупинка, перемир'я, домовленості і так далі, і так далі. Це такий базовий робочий сценарій. Для того, щоб досягнути цього базового робочого сценарію, відбувається ряд дій. В України є три напрямки головного удару. Слов'янський, Костянтинівський і Запоріжжя.
Якщо ми говоримо про слов'янський оперативний напрямок, то тут треба давати цифри. За перші півроку ми втратили 150 км². При цьому середньомісячні втрати складають 130 - 240 км. Це десь в 2-3 рази менше, аніж ми втрачали минулого року. Тобто фіксуємо позитивну динаміку, яку доносять суспільству, в першу чергу президенту про те, що росіяни наступають не так активно. І це правда. Збройні сили України проводять стратегічну оборонну операцію під керівництвом головнокомандуючого, яка є успішною.
Другий позитивний меседж. Але цифри така штука, що можна дуже по-різному їх використовувати. З 13 напрямків три ключові. І на цих, на ці три ключові напрямки припадає понад 550 втрачених квадратних кілометрів. Тобто решта 10 напрямків: Північ, Херсонщина, Донеччина і так далі, вони фактично є неактивними. Це тактичні дії, десь ми трошечки сунемося, десь вони.
Цей рік відрізняється від попереднього і попередніх тим, що вперше в лютому і в травні ми повернули більше територій, аніж втратили за рахунок двох оперативних наступальних операцій на Олександрівському напрямку, це Запоріжжя Північ, і, Лиманському напрямку, це третій армійський корпус. Причому трійка наступала на Лимані. На півдні наступали здебільшого десантно-штурмові війська за підтримки штурмових підрозділів. При цьому заради об'єктивності на Олександрівському напрямку ми наступали на найслабшу 29-ту гвардійську армію з міста Чита, Східного військового округу, яка з усіх російських окупаційних армій найслабша. Тобто, чи розумно наступають туди? Очевидно, розумно, але це в певній мірі є результатом нашого успіху, бо ми йшли там, де противник найслабший.
Далі, якщо говорити про Слов'янськ, то задача до кінця року у росіян вийти в ідеалі, на витіснення сил оборони з слов'янської агломерації, і вийти фактично на західні кордони Донецької області.
На Костянтинівсько-Дружківському напрямку. Там ситуація теж доволі погана. Костянтинівка не втрачена, але знаходиться під повним вогневим впливом противника в напівоточенні. І ситуація доволі сумна.
Якщо говорити про північ, про Запоріжжя Гуляйполе, то тут задача витіснити або оточити Оріхівський укріпрайон з подальшим захопленням там ряду логістичних маршрутів або витіснення від них і виходом на впевнену дистанцію роботи артилерії по Запоріжжю. Фактично пересунути ведення бойових дій до кордонів міста Запоріжжя. Приблизно зараз 500 000 людей. Це три напрямки. Для розуміння на Слов'янську за півроку росіяни про передові їх позиції просунулися десь на 12,5 км.
І що ми маємо? Ми маємо цікаву ситуацію, де загальні цифри показують, що росіяни втратили темпи наступу десь в 2-3 рази. Але якщо ми дивимося на їх стратегічні напрямки, то там вони продовжують впевнено рухатися. Да, ціна в них висока. Ну, вони компенсують це кількістю особового складу, людьми, яких вони просто обнуляють, але вони рухаються. Тобто так виглядає, що якщо ми не будемо активно їм протидіяти, то на цих трьох напрямках вони будуть досягати своїх цілей.
Плюс у нас є Харків-Суми, де росіяни поставили задачу по створенню так званих буферних зон. А фактично це території, які у випадку майбутніх переговорів росіяни готові нам віддати за якісь поступки або, наприклад, правобережжя Херсонської області. Не те, щоб у них там активно щось виходило, але теж вони там пробують якісь сили, засоби ми там тримаємо і постійні оборонні бої ведемо, десь пробуємо контрнаступати. Тобто війна йде.
Якщо говорити про Херсонщину, то там передумов до тактичних морських десантів, як це робили ми в Кринках, у них не з'явилось. На щастя, задача поки стоїть утримувати під контролем островну групу, плюс не давати нам просуватися і бо ми ж теж пробуємо кудись сунутись. Плюс в нас є окрема проблема з містами. Це Суми. Навіть не так. Це Чернігів, це Суми, це Харків, це Запоріжжя, це Херсон, де задача росіян проста, просто знищувати, знищувати людей, інфраструктуру, заправки, логістику, знищувати все і створювати великий щоденний тиск на мільйони простих українців, це цивільне населення, з метою деморалізації, з метою ускладнення їхнього життя, роботи, з метою відтягування ресурсів від фронту, з метою відтягування політичної уваги від більш важливих або пріоритетних проблем, пов'язаних безпосередньо з веденням бойових дій. Тобто це тероризування, це терор. Для терору багато мізків чи технологій не треба. Керовані авіабомби, ракети S400 чи 486 десь влучають. Точність необов'язкова. Жертви будуть. Щоденний тиск, тиск, тиск. Причому здебільшого з цим дуже важко боротися. Це загальна картина по фронту.
- Про Чернігівщину, чи існує ймовірність того, що росіяни будуть з півночі наступати на Чернігівщину. Мова йде про вторгнення з території Брянської області на Чернігівщину. Як ти оцінюєш таку ймовірність? І чи означає це, що ворог все ще хоче лізти на Київ?
Оцінюю цю ймовірність як реалістичну з певними нюансами. Давайте трошечки відкотимося назад. В 2025 році, якщо взяти з серпня по січень, росіяни наступали десь з темпом 320–680 км² в місяць. Тобто, ну, не те, що прям супер динамічно, але динамічно. За зимову наступальну кампанію 2026 року через ряд причин для них невдалу, вони суттєво стисалися. Вони втратили резерви, вони втратили людей і вони втратили наступальний потенціал. Це є одною з причин, чому в лютому там ми перехопили тактичну ініціативу, хоча стратегічно вона далі залишається за ними.
Що це означає для росіян? Що фактично так далі воювати, як вони воюють, не дуже розумно.
При цьому задача в них дійсно знайти способи, як збільшити лінію активних бойових дій на 200-300 км. Плюс у випадку досягнення ними їх стратегічних задач по Слов'янську, Краматорську, Дружківці, можливо, Оріхів там, Гуляй Поле, цей напрямок, вони можуть стати в оборону, а це значить, що почнемо наступати ми. Поки ми в обороні, співвідношення втрат може бути 1 до 80 та 1 до 60, 1 до 30. Супер високе на нашу користь. Але як тільки ми переходимо наступальні дії, дзеркалення, можливо, не прямо в таких кількостях, але вони дуже високі, напевно, виключенням тут є корпус Хартія з їх купінською наступальною операцією. Але і там були немалі втрати.
-Про запоріжську атомну електростанцію. Коли приїжджаєш десь в прифронтових регіонах, ти просто рахуєш трасами заправки, які зруйновані. На твою думку, чи існує загроза, що в інших регіонах так само будуть бити по заправках? Житомирщина, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина.
До цього треба готуватися. Черкащина, Одещина, Миколаївщина, Херсонщина. Так, це вписується в загальну російську стратегію терору, вимотування, виснаження і деморалізації суспільства. Плюс це суттєво ускладнює життя військовим на прифронтових територіях. Це суттєво ускладнює економіку цих регіонів. Це купа проблем, які комусь треба постійно вирішувати. І це досягається насправді доволі дешево для росіян і доволі просто, бо шахеди, які зараз не дуже пролітають в глибину країни, вибивають заправки за 150-100 км від лінії бойових зіткнень.
-Як ти оцінюєш стан російської армії станом на літо 26-го року? В чому вони слабкі і сильні?
Про слабкості. Це зворотній негативний відбір. Людське життя нічого не вартує. Наверх рухаються командири, які доповідають те, що треба. Система поборів, покарань, фізичного насильства, стресова історія. Друге — це несприйняття технологій змін. Несприйняття щодо прийняття рішення лідерства на місцях. Це дуже строга вертикальна система. Третє — це, напевно те, з чим вони зараз стикаються і чого не було, напевно, в попередні роки. Їм стало важко залучати людей. Раніше в них був якийсь пул добровольців, кадрових військових, потім вони їх купували за супер великі виплати. Але зараз за рахунок безтолкового керівництва, да, розкидування людським ресурсом, їх суспільство починає, ну, їх чоловіки, родини, вони починають бачити, що ті, хто сховався, живуть довше. Багато хто починає ховатися, виїжджати, знаходити якісь способи, як не потрапляти в систему армії. Чому? Тому що обнулення, тому що людське життя для росіян нічого не варте. З поганого в них 140-150 млн населення, тому якісь 500 000, якийсь мільйон можна завжди назбирати.
Сильні сторони. Це, звичайно, величезна база природніх ресурсів, доступ до Китаю, можливість купувати, продовжувати купувати європейські, американські і інші компоненти, які їм треба. Кожного тижня, головне управління розвідки України проводить брифінги, де показує після чергового масованого обстрілу купу компонентної бази, виробленої по всьому світу в країнах наших партнерів і так далі, і так далі. На жаль, з цим боротися вкрай важко. Наступна сильна сторона - це, звичайно ж, розміри, але тут як і плюс, так і мінус. Бо тут розміри дозволяють ім маневрувати по території, переміщувати об'єкти, заводи, людей, виробництва, авіабази. Це плюс для них. Мінус є те, що все це прикривати доволі важко. Тому це одна з причин, чому бачимо зростання ефективності наших діпстрайків і цих всіх далеких ударів. Очевидно, політична єдність російської влади як мінімум публічна. В них нема таких проблем. Там нема проблем з парламентом. В них нема таких проблем з міністерствами. В них нема таких конфліктів, як у нас. Вони не гооврять про корупцію, в них немає якихось розслідувань, у них немає мітингів. Тобто у них чітка, авторитарна, жорстка вертикаль. В Україні це не працює. Раптом хтось хоче таке будувати в Україні, знайте, це працює. Не працює. Ми інше суспільство. Ми нащадки козаків. Ми бунтуємо, протестуємо, робимо революції. Так, ми гинемо, але не прогинаємося. Нас хочуть вбити, бо ми не такі. Хтось з наших молодих політиків думає, що може побудувати тут авторитарну поліцейську або на СБУшну державу. Мені здається, суспільство цього не дозволить.
-Які зараз ключові потреби на фронті, матеріальні і нематеріальні, на твою думку?
Нематеріальні - це мудрі командири і політики, які ними керують. Найбільша проблема - це люди, а потім якість людей на всіх рівнях. На жаль, це наслідок небажання вирішувати питання мобілізації в 22-23-х роках, що призвело до проблеми мобілізації в 25му-26му роках. І, на жаль, цю проблему одкроково ніхто в цій країні не вирішить, бо проблема мобілізації починається з застосування військ на полі бою.
Ця проблема починається з забезпечення і підготовки, навчання і підготовки. Питання справедливості, питання суспільного договору. Людей у піхоті не вистачає. Піхота несе найбільші втрати, бажаючих йти туди найменше. І це такий сніжний ком, який тільки рік до року росте. росте, росте.
Щодо матеріальних потреб тут все простіше, якщо говорити те, з чим звертаються до до нас зараз, то це транспорт, це пікапи, джипи, буси, квадроцикли, мотоцикли, вантажівки, автобуси, трали і подібний транспорт. Новий транспорт – це найбільший запит до нас. Далі ідуть засоби враження midle strike, тобто називаємо це 50-200 км. А далі йде величезна екосистема техніки і майна, яке пов'язано з першим, другим і третім. Це старлінки, це ноути, це генератори, це радіостанції, це якісь там інструменти для майстерень по переробці і адаптації БПЛА, інструменти обладнання для майстернь по НРК, безпосередньо самі НРК. Це дуже широка номенклатура від ноутбуків до екофло, від приладів спостереження до дронів, і так далі.
-Як би ти загалом оцінив стан української армії, як вона змінилася, наприклад, за час останнього нашого інтерв'ю? Тобто як за рік змінилася українська армія?
Ну, я думаю, вона точно втомилася. Вона рік до року виснажується і втомлюється. Плюс людей критично не вистачає.
З хорошого ми якісно виросли технологічно, це те, на чому ми зараз тримаємося.