А що, як Путіну зрештою вдасться змусити Лукашенка поступитися?

Кремль наразі докладає всіх зусиль, щоб втягнути Білорусь у війну. Білоруський президент Олександр Лукашенко, очевидно, чинить опір і намагається уникнути прямої участі, яка могла б означати кінець його режиму. Однак якщо Москві вдасться змусити його розпочати збройну агресію проти України, моделювання першого тижня бойових дій дає змогу спрогнозувати наслідки для Мінська.

Поділитися

У цьому сценарії Росія тисне на режим Лукашенка або переконує його відкрити фронт силами Збройних сил Білорусі (ЗСБ) у Чернігівській області України. Москва забезпечуватиме розвідку, визначення цілей, підтримку ракетами й дронами, а також частину командування, але без масового залучення російських сухопутних ударних військ у першому ешелоні. Самостійно білоруська армія не має ані достатньої чисельності, ані бойового досвіду, ані необхідної логістики, ані переваги в повітрі, щоб захопити Чернігів, прорватися до Києва або тривалий час утримувати частину території України.

Уся сухопутна маневрова компонента держави налічує 20 210 осіб, включно зі штабами оперативних командувань, механізованими бригадами, 37-ю, 38-ю та 103-ю десантно-штурмовими й повітрянодесантними бригадами, 5-ю бригадою спеціального призначення, а також підрозділами логістики, підготовки та забезпечення. Якщо припустити, що 50–65 % сухопутних військ і сил спеціальних операцій (ССО) можуть бути перекинуті на південь, тактичне угруповання в цьому районі може налічувати приблизно 12 000–18 000 осіб за умови попередньої підготовки та часткової мобілізації.

Якщо змоделювати перший тиждень військової агресії Білорусі проти України, загальна картина виглядатиме так:

  • З білоруського боку: угруповання чисельністю 12 000–15 000 військовослужбовців, з яких 7 000–9 000 будуть безпосередньо включені до ударного угруповання. Цей ешелон може мати 90–130 танків, 220–320 одиниць бронетехніки (БМП/БТР), 100–150 артилерійських систем і реактивних систем залпового вогню, дві механізовані бригади, елементи 37-ї та 103-ї бригад ССО, а також близько шістдесяти підрозділів безпілотників і баражуючих боєприпасів. «Підрозділи у складі артилерії, інженерних військ, дронів, засобів радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони; 10–18 систем розвідки середнього радіуса дії; 30–60 команд тактичних дронів; приблизно 60–150 “Чекан-В” та інших баражуючих боєприпасів».

  • З українського боку: ешелонована система прикриття — прикордонники, піхота, територіальна оборона, артилерія, інженерні підрозділи, протитанкові підрозділи та засоби радіоелектронної боротьби — на початковому етапі може залучити 7 000–10 000 осіб, а після визначення головного напрямку удару й прибуття резервів — до 20 000.

Попри те, що Мінськ і Москва намагатимуться приховати підготовку під виглядом навчань, переміщення військ і логістичних ресурсів — пального, боєприпасів та медичного забезпечення — неможливо буде повністю приховати, що фактично позбавить наступ ефекту раптовості.

Фактичному перетину кордону передуватиме комбінований російський повітряний удар. Його метою буде не лише ураження військових об’єктів на півночі України, а й перевантаження української протиповітряної оборони, порушення системи командування та затримка прибуття резервів.

Одночасно Білорусь посилить застосування засобів радіоелектронної боротьби, проводитиме повітряну розвідку за допомогою безпілотників, обстрілюватиме артилерією прикордонні позиції, здійснюватиме демонстраційні дії на кількох ділянках кордону та розгортатиме інженерні й розвідувальні групи.

Перше велике зіткнення відбудеться під час спроби провести важку техніку через українську прикордонну систему оборони. На головному напрямку удару наступаючі сили зіткнуться з мінними полями, протитанковими ровами, пошкодженими або контрольованими переходами, іншими інженерними перешкодами, обладнаними вогневими позиціями, а також природними лісовими, болотистими та водними перешкодами.

Збройні сили Білорусі намагатимуться створити кілька проривів, щоб не дати Україні одразу визначити головний напрямок удару. Водночас кожен реальний прохід вимагатиме концентрації саперів, інженерної техніки, танків, піхотних підрозділів і засобів протиповітряної оборони. Така концентрація створить вразливу ціль. Крім того, ці коридори залишатимуться вузькими, нестабільними та постійно перебуватимуть під вогневим контролем Збройних сил України. Хоча білоруські розвідувальні дрони матимуть реальну можливість виявляти частину українських протитанкових груп, мінометних позицій і резервів, їхня ефективність залишатиметься низькою через відсутність досвіду сучасної війни. Натомість підрозділи безпілотних систем Збройних сил України діятимуть ефективно та знищуватимуть білоруську техніку й особовий склад без прямого залучення української піхоти та важкої техніки.

До середини тижня білоруське командування буде змушене спробувати перетворити локальне проникнення на повномасштабний наступ. Для цього одночасно доведеться розширювати коридори, вводити другий ешелон, передислоковувати артилерію, створювати польові склади, забезпечувати ремонт озброєння й військової техніки, організовувати вогневе прикриття пунктів переходу, захищати фланги, евакуйовувати поранених і не допустити оточення передових підрозділів. Саме на цьому етапі почне відчуватися нестача сил і ресурсів. Із 12 000–15 000 залучених військовослужбовців значна частина вже буде зайнята логістикою, охороною, ремонтом і утриманням захоплених районів.

Лише частина початкового угруповання зможе безпосередньо продовжувати наступ. Водночас Україна вже визначить головний напрямок удару та почне нарощувати сили. Білоруські війська ще зможуть провести одну або кілька інтенсивних атак, але темп їхнього просування сповільниться, а втрати зростатимуть.

Початкова перевага Білорусі, пов’язана з короткими лініями постачання, зникне одразу після перетину кордону.

Українські засоби удару в глибину (deep-strike) дедалі менше зосереджуватимуться на техніці безпосередньо на передовій і дедалі більше — на складах, автомобільному парку, командних пунктах та інших елементах тилового логістичного забезпечення, включно зі стратегічною інфраструктурою, нафтопереробними заводами, аеродромами, постійними місцями дислокації військових частин, а також мостами та переправами через водні перешкоди. Унаслідок цього частину національної інфраструктури буде остаточно зруйновано. Загроза для військових аеродромів змусить Білорусь розосереджувати літаки й гелікоптери, частіше змінювати місця їхнього базування, посилювати наземну охорону, організовувати протиповітряну оборону в тилу, скорочувати час перебування авіації на відкритих стоянках і частково зменшувати інтенсивність вильотів. Навіть без масового знищення авіації така реорганізація знизить оперативність повітряної підтримки. До кінця тижня фактичний темп постачання може скоротитися приблизно на 10–25 %, а на окремих напрямках — і більше.

Критичний момент настане після вичерпання початкового наступального імпульсу, коли другий ешелон уже не зможе вільно використовувати ті самі коридори. З українського боку посилене угруповання дозволить перейти від стримування до локальних контрдій. Вони будуть спрямовані на ізоляцію підрозділів першої лінії, перерізання їхнього зв’язку з другим ешелоном, повторне встановлення мінних полів, створення загрози флангам і примушення білоруських сил до скорочення лінії зіткнення. У результаті відбуватиметься поступове скорочення білоруського виступу проникнення.

Одночасні удари по території Білорусі матимуть значний політичний ефект. Білоруське населення зіткнеться з повітряними тривогами, роботою протиповітряної оборони, пожежами та обмеженнями пересування. Люди отримуватимуть тривожну інформацію про втрати, поранених і загиблих, а також, імовірно, зіткнуться з чергами на автозаправних станціях або затриманнями силовиками за зйомку уражених об’єктів чи заклики припинити війну. Громадяни почнуть висловлювати невдоволення та шукати можливості залишити країну.

Режим Лукашенка реагуватиме звичними для себе методами: посиленням цензури, перекриттям окремих районів, активізацією дій КДБ та елітних підрозділів внутрішніх військ, кампанією дезінформації про «українську агресію», криміналізацією поширення військової інформації, мобілізаційними заходами та наполегливими запитами до Росії щодо додаткових засобів протиповітряної оборони.

У військах почастішають випадки відмови від виконання наказів, пасивності командирів, залишення пошкодженої техніки, дезертирства та здачі в полон. Також зростатиме напруженість між білоруськими офіцерами та російськими радниками, які зосереджуватимуться насамперед на тактичному результаті без огляду на людські втрати. Водночас повного розпаду білоруської армії протягом одного тижня не відбудеться. Підрозділи постійної готовності та сили спеціальних операцій (ССО), найімовірніше, збережуть систему командування й продовжуватимуть виконувати бойові завдання, попри значні втрати.

За орієнтовними оцінками, сукупні людські втрати Республіки Білорусь становитимуть 1 700–2 000 осіб, із яких 22–28 % — загиблі, а решта припадатиме на поранених, полонених і зниклих безвісти. Ці розрахунки ґрунтуються на новій методології, адаптованій до реалій війни, насиченої безпілотниками й пов’язаної з новими викликами: евакуація поранених і тіл загиблих часто затримується або взагалі стає неможливою, евакуаційні групи неодноразово потрапляють під удари, невідкладна медична допомога є недостатньою, частина транспортних засобів разом з екіпажами знищується з повітря, а маршрути евакуації суттєво порушуються. Таким чином, співвідношення втрат особового складу становитиме 4,1 до 1 на користь України.

Щодо важкої бронетехніки співвідношення втрат може сягнути приблизно 5 до 1 на користь України, оскільки бронетехніка наступаючих сил змушена долати систему перешкод, українські танки не залучаються масово, українська оборона спирається на мінування, артилерію та дрони, а пошкоджену білоруську техніку часто неможливо евакуювати.

До кінця тижня ці удари та втрати, найімовірніше, не спричинять повного економічного або енергетичного колапсу. Водночас вони призведуть до порушення роботи окремих військових і промислових об’єктів, зниження темпів військової логістики на 10–25 %, розосередження авіації, зменшення інтенсивності частини авіаційних вильотів, відведення частини мобільної протиповітряної оборони від фронту, розосередження запасів дронів і боєприпасів, затримок у ремонті техніки, часткового скорочення експорту нафтопродуктів, панічного попиту на пальне та продукти харчування, різкого посилення внутрішньої безпеки, необхідності отримувати додаткові засоби протиповітряної оборони й постачання з Росії, масового виїзду громадян, порушення транспортних комунікацій і загальної економічної нестабільності.

Найімовірнішим результатом наприкінці першого тижня стане утримання Збройними силами Білорусі одного або кількох обмежених прикордонних вклинень або частковий відступ на коротшу оборонну лінію. Українська система оборони збереже цілісність. Не буде створено умов для наступу на Чернігів або інше велике місто. Білоруське угруповання де-факто втратить наступальний потенціал і перейде до оборони під прикриттям артилерії, що діятиме зі своєї території. Білорусь втратить економічну та соціальну стабільність і наблизиться до хвилі суспільного невдоволення через участь у чужій війні та втрати близьких — як у бойових діях, так і внаслідок ударів по білоруській інфраструктурі.

Після завершення цього етапу бойових дій просування Збройних сил Білорусі буде зупинене й супроводжуватиметься частковим відступом; район прикордонного проникнення залишатиметься під жорстким контролем українських сил, закріплюючи значну стратегічну перевагу України. Натомість Білорусь зазнає колосальних втрат в озброєнні, військовій техніці та, передусім, у людях.

Ані військові, ані цивільне населення, ані білоруська економіка не будуть готові витримати такі невиправдані людські втрати. Кожен загиблий військовий означає не лише втрату одного бійця, а й значні компенсаційні виплати родині, економічні втрати для домогосподарства, моральний удар для близьких та втрату спеціаліста на робочому місці.

Білорусі не вдасться уникнути соціального вибуху, пов’язаного з початком війни проти України, масовими втратами та міжнародною ізоляцією, яку така збройна агресія неминуче спричинить. Усвідомлення білорусами руйнування звичного способу життя, добробуту та втрати близьких у війні, яка їх абсолютно не стосується, разом із масовими похованнями та переповненими лікарнями призведе до неминучої деградації державних структур. В умовах міжнародної ізоляції білоруська економіка, яка й без того залишається вразливою, спричинить голод, безробіття та незворотні наслідки на десятиліття вперед.

Поки невідомо, чи готова Білорусь піти на такий ризик заради задоволення господаря Кремля, але одне можна сказати напевно: білоруський народ іще сьогодні може уникнути такого похмурого сценарію майбутнього.

Будьте в курсі подій

Підпишіться на нашу розсилку, щоб отримувати останні новини та оновлення.