Unis pour 
Європейці повинні домовитися про велику спільну позику, призначену як для стимулювання власної оборонної промисловості, так і для підтримки озброєння Києва, щоб українці могли загрожувати російським позиціям у Криму, рекомендує колишній дипломат.
Над Європою блукають дві примари. Примара можливої поразки України у війні проти Росії та примара можливого повернення Дональда Трампа до Білого дому. Ця друга загроза значною мірою сприяла б реалізації першої. За найкращого сценарію (найгіршим є поразка в короткостроковій перспективі), конфлікт в Україні може тривати ще роками. Росія, хоч і ослаблена західними санкціями, реорганізувала свою економіку, перевівши її на військові рейки.
Європейці все ще лише бавляться з ідеєю військової економіки, але зволікають із переходом до дій. Саме тому європейська програма вартістю 2 мільярди євро з постачання Києву мільйона снарядів і ракет за рік була реалізована лише на 30%, заявив у листопаді міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.
Чи не стане повернення Трампа в Білий дім тим поштовхом, що викличе у європейців рефлекс виживання — появу стратегічної автономії, якої так прагне макронівська Франція під тиском подій? Було б помилкою так вважати. Реакцією багатьох партнерів було б прагнення укласти двосторонню угоду з Вашингтоном для захисту власних інтересів національної безпеки. Це було б особливо актуально для Центральної та Східної Європи. НАТО в такому разі виявилося б у кращому разі знекровленим, а Європейський Союз (ЄС), як наслідок, — ослабленим.
Як убезпечитися від такого сценарію? Саме беручи на себе більшу частку в обороні України вже зараз, Європа може найкраще захиститися від наслідків можливого повернення Трампа; і, зрештою, від імовірної втоми Америки навіть у разі нової адміністрації Байдена. Вже зараз вірно, що загальна європейська підтримка України перевищує американську, але це не стосується військової сфери.
Залучити Велику Британію
Ідея європейського фонду, присвяченого підтримці озброєння України, вже висловлювалася різними діячами. Ефективним способом просування вперед було б узгодження великої позики за моделлю тієї, що була прийнята після епідемії Covid-19, обсягом 385 мільярдів євро. Ця позика могла б становити щонайменше 100 мільярдів євро.
Її метою було б як стимулювання європейської оборонної промисловості, так і підтримка України. Побічно така ініціатива могла б дозволити уникнути необхідності домовлятися саміт за самітом з Угорщиною, яка завжди схильна до обструкції.
Чи не варто було б залучити до цього проєкту Велику Британію? Це видається доцільним, наприклад, у межах Європейського політичного співтовариства, наступна зустріч якого має відбутися в Лондоні на початку 2024 року. Проте в інтересах Європи — щоб війна в Україні закінчилася не лише відступом Росії, а й у найближчій перспективі. Важливо поставити Україну в позицію, здатну реалізувати стратегію, яка змусить Москву поступитися.
З цією метою важливим напрямком було б надання українцям зброї, що дозволить чинити потужний військовий тиск на Крим. Саме з півострова здійснюється значна частина російських атак на українську інфраструктуру. Серйозна загроза Криму могла б змусити Кремль до переговорів. Це, можливо, навіть єдиний важіль, який мають Україна та її прихильники, щоб переконати Москву вступити в переговори на вигідних для Києва умовах.
Наступальна стратегія
Це було б цілком можливо, якби українці мали відповідні системи озброєння. Зазвичай згадують ракети Taurus, передачу яких німці відхиляють, а також американські ракети ATACMS. Storm Shadow та Scalp, виготовлені франко-британською фірмою MBDA, мають схожі характеристики. Велика Британія та Франція вже передали їх Україні. Потрібно було б набагато більше, щоб чинити сильний тиск на Крим.
Ми пропонуємо, щоб Лондон і Париж прийняли спільне рішення замовити у MBDA серію Storm Shadow і Scalp на кілька років вперед. Це рішення могло б мати ефект доміно для Берліна та Вашингтона. Чи не спричинить наступальна стратегія України щодо Криму ескалацію з боку Росії? Досі цього не сталося, хоча обмеженими засобами українські сили досягли значних успіхів у Чорному морі.
Але головне — нарешті усвідомити: якщо ми зупинимося на оборонній стратегії, ми дамо росіянам повну свободу для розвитку їхньої власної наступальної стратегії, що характеризується, зокрема, руйнуванням української інфраструктури. І ми спонукаємо їх вірити у неминучий феномен: чим більше мине часу, тим більше Захід переглядатиме у бік зменшення як свої цілі, так і підтримку України.
Автор: Мішель Дюкло