Unis pour 
Ключові ідеї:
- Мінські угоди — це лише омана, підписана під тиском Володимира Путіна.
- Росія використала «Мінськ-1», щоб перегрупуватися та посилити свою присутність на вже окупованих територіях.
- Реальність була зовсім іншою: росіяни розірвали ці документи як звичайне шмаття, а бойовики, парамілітарні групи та політичні маріонетки відмовилися виконувати умови угод.
- Стверджувати сьогодні, що потрібно повернутися до Мінських угод, свідчить у кращому випадку про фатальне невігластво щодо стабільності Європи, у гіршому — про співучасть у російському імперіалізмі.
Повний текст:
Колонізація Донбасу Росією у період між вереснем 2014-го та лютим 2015 року призвела до переходу Луганська та Донецька під контроль злочинних угруповань, що фінансувалися Москвою. Міжнародна спільнота не вірила у вторгнення на всю територію України, вважаючи це фантастичним прогнозом. Вона боялася вимовляти слово, забуте в Європі: війна. Крим уже був під російським прапором всупереч міжнародному праву. Володимир Путін міг потирати руки — він «анестезував» Захід, граючи м'язами.
Він намагався інфільтрувати українське суспільство парамілітарними групами, одночасно фінансуючи встановлення маріонеткових урядів. Після відмови населення, що поклала край патетичному експерименту з Януковичем, маріонеткою Москви, росіяни спланували анексію України. Першим етапом стали Мінські угоди. Саме цей процес мирного шахрайства варто проаналізувати.
Росія, окрім своїх фабрик тролів та міжнародних спільників, не має браку зброї для реалізації своєї стратегії, хоча її здатність проникати в медіасвіт не обманює уважного спостерігача. Тим не менш, розвиток діалектики розколу частково приніс плоди через засудження «суперечки Сходу і Заходу», начебто спровокованої з-за океану. Щоб поширювати свій «бревіарій», Росії не бракує корисних ідіотів, готових засуджувати український «ультранаціоналізм», приписуючи країні нібито схожість із нацизмом.
Росія використала «Мінськ-1», щоб перегрупуватися та посилити свою присутність на вже окупованих територіях.
Яка ж насправді реальність цих славнозвісних Мінських угод? Мінський протокол («Мінськ-1») був підписаний 5 вересня 2014 року. Це була угода про припинення бойових дій на Донбасі. Але вже з грудня 2014 року вона виявилася провальною. Проросійські бойовики не мали жодного наміру її виконувати. Іншими словами, Росія використала «Мінськ-1», щоб виграти час і тиснути на Україну.
У лютому 2015 року, після протистояння під Дебальцевим, з'явився «Мінськ-2». Угода передбачала 13 основних пунктів:
- Припинення вогню
- Відведення військ
- Виведення збройних формувань та важкого озброєння
- Початок діалогу про модальності проведення місцевих виборів
- Обмін заручниками
- Амністія для бойовиків
- Забезпечення гуманітарної допомоги
- Відновлення виплат пенсій та зарплат бюджетникам
- Відновлення повного контролю за державним кордоном з боку уряду України
- Виведення всіх іноземних збройних формувань
- Проведення конституційної реформи в Україні
- Вибори в Донецьку та Луганську під контролем ОБСЄ
- Активізація діяльності Тристоронньої контактної групи
Реальність була зовсім іншою: росіяни розірвали ці документи як звичайне шмаття. «Нас там немає» — була єдина відповідь Путіна. Мінські угоди — це лише омана, підписана під прицілом російських кулеметів. Цей маскарад ніколи не був ратифікований жодним парламентом.
Стверджувати сьогодні, що потрібно повернутися до Мінських угод, свідчить у кращому випадку про фатальне невігластво щодо стабільності Європи, у гіршому — про співучасть у російському імперіалізмі. Готуймо майбутнє, гарантуючи перемогу України — тобто перемогу Свободи.