Unis pour 
Читати Україну, щоб краще її зрозуміти
24 серпня 1991 року Україна проголосила поновлення своєї незалежності. Тридцять п'ять років потому, коли країна все ще захищає свою свободу та право обирати своє європейське майбутнє, важливо пізнавати Україну поза образами війни.
Сучасна українська література дозволяє проникнути в історію, пам'ять, пейзажі, міста, мови, ідентичності та глибокі трансформації українського суспільства. Вона також допомагає зрозуміти, що означає для українців жити у свободі, відвойовувати її та сьогодні її захищати.
У Франції українська література завойовує безпрецедентне місце у книгарнях. Підтримана піонерськими та престижними видавництвами — такими як Gallimard, Stock, Noir sur Blanc, Liana Levi, Bayard, Le Tripode, L'Iconoclaste, Des femmes - Antoinette Fouque або L'Espace d'un instant —, каталог перекладених творів активно поповнюється. Цей видавничий імпульс нарешті надає франкомовним читачам прямий доступ до різноманітності та багатства голосів сучасної української литератури.
Українська література писалася множиною. Від Києва до Одеси, від Донбасу до Карпат, від Буковини до Криму, аж до серця міст і сіл, літературний пейзаж країни розгортається багатою мозаїкою. Через сімейну пам'ять, різноманітність мов і потік спогадів кожен автор малює інтимну та неповторну картографію своєї землі. З нагоди 35-ї річниці відновлення української незалежності асоціація Unis pour l'Ukraine запрошує громадськість дослідити країну крізь призму її письменників.
Читати український роман — це відчинити двері дому, пройтися вулицями міста чи дослідити регіон. Прочитати вірш — це схопити нюанс інтимного голосу. Прочитати свідчення — це зрозуміти масштаб щоденного життя народу, занурено в війну. Поринути в історичний есей — це розмістити гарячу актуальність у довгому часі європейської історії.
Звертатися до української літератури означає більше, ніж просто читання: це акт розуміння. Адже осягнути Україну, її нюанси та пам'ять — це зрозуміти саму основу її нинішньої боротьби за свободу.
Декілька поколінь письменників
Література плете невидиму нитку між поколіннями українських письменників: від свідків радянських репресій до дітей незалежності 1991 року, аж до учасників Революції гідності 2013-2014 років та обличь, що захищають сьогодні націю. В одному русі тексти поєднують ці епохи та несуть живу пам'ять цілого народу.
Василь Стус втілює інтелектуальний спротив радянському тоталітаризму. Зовсім в іншому реєстрі Сергій Жадан та Люба Якимчук стають співцями Донбасу, схоплюючи глибокі зміни розділеної території. Сьогодні Ярина Чорногуз та все молоде покоління поетів-солдатів пишуть з фронту, там, де літературна творчість та захист країни стають одним.
З моменту російської інвазії 24 лютого 2022 року війна стала серцевиною української літературної творчості. Проте далеко від того, щоб обмежуватися лише розповідями про боюбіття, ці твори розповідають про людское: розпад сімей, укорінення спогадів, втрату, любов та виклик перебудови. Це вся сила такої літератури для французького читача — надати обличчя, плоть і голос тому, що карти й цифри не показують.
Добірка: орієнтири та ключові опори для розуміння української літератури у Франції
Василь Стус — Палімпсести. Поезія та листи з Гулагу (Noir sur Blanc, 2026. Передмова, переклад та коментарі: Жорж Ніва)
Капітальний твір українського дисидентства. Стус дозволяє пов'язати сучасну літературу з історією радянських репресій та інтелектуальним спротивом.
Ліна Костенко — Щоденник українського божевільного (L'Harmattan, 2022. Французький переклад)
Видатний голос української поезії, пов'язаний з поколінням 1960-х років та інтелектуальним спротивом радянській системі.
Сергій Жадан — Інтернат (Noir sur Blanc, 2022. Переклад: Ірина Дмитричин)
Важливий роман для розуміння Донбасу та людських наслідків війни. Війна предстає в ньому в людському масштабі, через переміщення, страх та стосунки між людьми. Ніхто нічого не запитуватиме. Розповіді з Харкова (Noir sur Blanc, 2026. Французький переклад)
Опублікована у Франції у лютому 2026 року, ця збірка показує Харків у стані війни через персонажей, які продовжують допомагати, працювати, евакуюватися та жити в потрясеному місті.
Люба Якимчук — Абрикоси Донбасу (Des femmes – Antoinette Fouque, 2023. Переклад: Ірина Дмитричин та Агата Бонен)
Двомовне видання 47 віршів. Донбас стає тут землею пам'яті, сім'ї та війни. Книга дає чути інтимний голос жінки, що сіднула перед руйнуванням свого світу.
Юрій Андрухович — Лексикон моїх інтимних міст (Noir sur Blanc, 2021. Переклад: Ірина Дмитричин)
Ідеальний вхід у сучасну Україну. Міста, пейзажі та спогади стають способом розповідання про ідентичність.
Оксана Забужко — Розвідки з українського сексу (Éditions Intervalles, 2017. Французький переклад)
Значна есей про ідентичність, пам'ять, мову та жіночу умову, що дозволяє пізнати сучасну українську думку далеко від стереотипів.
Софія Андрухович — АМАДОКА – Історія Романи та Уляни (Belfond, 2026. Переклад: Ірина Дмитричин)
Великий роман, що проходить крізь історію України ХХ століття: сталінські репресії, Голодомор, Шоа, донецька війна та сімейна пам'ять. Твір особливо потужний для розуміння того, як історія лунає в індивідуальних долях.
Наталка Ворожбит — Саша, винеси сміття / Зерносховище (L'Espace d'un instant, 2024. Французький переклад)
Сучасний український театр являє собою дзеркало суспільства, розкриваючи душу цілої епохи крізь призму сцени, мистецтва діалогу та вад повсякденного життя.
Андрій Курков — Сірі бджоли (Liana Levi, 2022. Переклад: Ірина Дмитричин)
Твір, що став символічним у Франції: подорож Україною у стані війни, де абсурд та чорний гумор сполучаються з пронизливою людською глибиною.
Оксана Мельничук-Вікторсвіт — Україна: Київ, друга колиска Європи – Для всіх, хто хоче розуміти (Éditions du Dauphin. Твір написаний французькою)
Українська історикиня, філософиня та політологиня ведеться тут пристрасний діалог з французьким читачем. Атакуючи саму серцевину ідеологічної фабрики, яку використовує Москва для легітимації своїх імперських намірів та військових наступів, вона акуратно демонтує міфи та упередження, що затьмарюють історію України.
Марія Матіос — Сладенька Дарусія (Gallimard, 2015. Французький переклад)
Через сімейну історію Марія Матіос дозволяє читачу проникнути в пам'ять Карпат та Буковини, регіону, позначеного змінами кордонів та насильством ХХ століття.
Павло та Вікторія Матюша — Листи любові та війни (L'Iconoclaste, 2024. Французький переклад)
Кореспонденція, у якій інтимне зустрічається з історією та випробуванням війною.
Артем Чапаєв — Звичайні люди не носять кулемети (Bayard Récits, 2024. Французький переклад)
Народжений з сирого досвіду фронту, цей оповід показує перехід від чорнила до крові та те, як конфлікт трансформує орієнтири, відносини та саму суть ідентичності.
Ярина Чорногуз — Так ми залишаємося вільними (Le Tripode, 2025. Переклад: Елла Євтушенко та Фредерік Мартен)
Вироблена в горнилі окопів, ця поезія надає голос смуткові за товаришами по зброї, почуттю любові, синівській ніжності та тілесній прив'язаності до землі, стверджуючи непохитну волю народу, господаря свого долі. Твір був увінчаний у 2024 році престижною премією Тараса Шевченка.
Володимир Тимчук (ред.) — Україна. Поезія у війні (Abstractions, 2025. 75 перекладачів)
Антологія, що дає чути різноманітність голосів українських поетів, які пишуть у контексті війни.
Тетяна Огаркова та Володимир Єрмоленко — Життя на краю. Бути українцем сьогодні (Gallimard, 2026. Переклад: Луїз Анрі)
Філософське та журналістське свідчення, яке намагається зрозуміти, що робить війна з часом, простором, любов'ю, смертю, домом та людськими відносинами. Опублікована у лютому 2026 року.
Богдан Образ — Київ-Париж (L'Harmattan, 2018. Переклад: Максим Дешане)
Роман, що пов'язує два простори, Київ та Париж, та сприяє присутності України в літературному простору франкофонії.